Stylist.irina

Eine Geste, keine Verpflichtung

Neulich wurde ich Zeugin einer Situation: Ein junger Mann wollte einem Mädchen ein Getränk spendieren. Das Mädchen wurde verlegen und begann etwas hektisch ihre Karte herauszuholen, um selbst zu bezahlen.

Ich dachte mir, dass hinter einer solchen Reaktion viele Gründe stecken können: der Wunsch, seine Unabhängigkeit zu zeigen – „Ich kann das selbst“, das Bedürfnis nach Selbstständigkeit, die Angst, nun etwas „schuldig“ zu sein, oder einfach Überraschung und Ungewohntheit.

Letztendlich wird unsere Reaktion auch durch das Leben, unsere eigenen Erfahrungen, die Medien und die modernen Vorstellungen von Beziehungen geprägt.

Und ich bin wahrscheinlich eine Frau mit „alten Ansichten“ – nennt es meinetwegen auch „Ostblock“ 😊. Ich wünsche mir trotzdem, dass Frauen Ladies bleiben und Männer Gentlemen.

Deshalb, Mädels, lasst uns in solchen Situationen einfach „Danke“ sagen. 😊
Und Männer – erwartet dafür nichts. In Ordnung?

Denn für eine Frau kann es einfach eine schöne Geste sein, und für einen Mann ein Geschenk. Weder das eine noch das andere schafft eine Verpflichtung. ❤️

Обирай чоловіка, який телефонує тобі після сварки просто для того,
щоб переконатися, що з тобою все добре.
Не того, хто залишає тебе наодинці з твоїми думками, поки ти плачеш.
Обирай чоловіка, який залишається, коли стає важко.
Того, хто хоче зрозуміти
тебе, а не перемогти тебе.
Обирай чоловіка, який може зупинитися

посеред сварки, обійняти тебе і сказати
„вибач“.
, тому що твої сльози для нього
важливіші за його гордість.

Не знаю, як у вас, а мені раніше дуже хотілося бути прекрасною дочкою, потім гарною господинею, найрозуміючою жінкою, яка ніколи не дає взбучки своєму чоловікові, ніколи не перечить.

Тільки нічого не виходило. Я не почувалася ні чудовою дочкою, ні прекрасною жінкою…

Зараз я просто живу і роблю так, як я хочу. І це не про егоїзм, не про «живу для себе» чи ще щось.

Це про насолоду життям. Для себе. І мені здається, що люди поруч теж насолоджуються разом зі мною.

Я можу сказати: «Мені це подобається».
«Так зі мною не можна».
«Це робить мене щасливою».

От тільки досі не можу сказати «люблю», коли у відповідь тиша.

Тут я ще дуже обережна.
Мабуть, боюся болю.

А ви як?

Сьогодні знову снився батьківський дім.

Я прокинулася від того, що плакала уві сні.

Останнім часом мені часто сниться мій дім. У тому сні я хотіла вийти з нього. Я бачила навіть замок, але не могла знайти ключа.

І знаєте, мені не було страшно, що я не можу знайти ключ. Мені було боляче. Бо, мабуть, десь глибоко всередині я просто хотіла повернутися додому.

Колись мій чоловік казав, що все матеріальне, усе, що можна вирішити за гроші, — це не горе. І я розумію цю думку. Але саме в цій ситуації я відчуваю, що вона не працює.

Бо як можна повернути за гроші батьківський дім? Місце, де залишилося наше життя. Мамине життя. Татове життя. Моє дитинство. Життя моїх дітей.

Як можна відбудувати не просто будинок, а те відчуття дому, яке в ньому жило?

Вдень ми тримаємося. Я, мої сестрички, мама, наші рідні. Ми сильні. Ми підтримуємо одне одного, живемо далі, робимо те, що повинні.

Ми навіть не завжди говоримо про наш дім.

Але я впевнена, що кожна з нас, коли залишається сама, іноді тихенько плаче.

Бо вдень ми можемо контролювати себе. А вночі, коли тіло нарешті розслабляється і цей постійний контроль відпускає, приходить туга.

Туга за своїм домом. За своєю землею. За своїм життям. За своїми рідними, яких ми вже ніколи

Wenn eine ukrainische Frau nur „Aha…“ sagt, dann weißt du:

– Das war die falsche Antwort.
– Zufrieden bin ich damit nicht.
– Und jetzt hast du ein Problem mehr – ich habe nämlich noch mehr Fragen. 😅

Я колись думала, що у стосунках найголовніше — кохання. Так, воно дуже важливе ❤️ Але вміння говорити одне з одним — не менш важливе.

Як сказав мені колишній на мої «претензії»: «А я звідки міг знати? Я ж не ясновидець, Ірино» 😅

І я це запам’ятала. Тепер говорю про все прямо.

А от чи мене слухають — це вже, як то кажуть, питання до Всесвіту 😂

Знаєте, про що я подумала…?

Коли чоловік зустрівся з жінкою, або переспав із нею (і ще, не дай Боже, вона скаже, що їй сподобалось), або коли чоловік одружився, він чомусь думає, що вже володіє цією жінкою.

І тоді перестає піклуватися, дарувати квіти, писати смс чи просто сказати: «Це тобі. Купи собі щось…» Навіть якщо в неї самої є гроші.

Чоловіки думають, що, проявляючи свою холодність та зайнятість, вони інтригують і заворожують…

Можливо, з деякими це і працює. Але я зараз говорю про жінок і чоловіків, а не про хлопчиків та дівчаток.

У жінок і так достатньо всього в голові, щоб ще й медитувати на чужу холодність.

Ти чекаєш, надієшся, пояснюєш собі… А потім починаєш діяти.

Скажіть, якщо у вас з’явився наріст, який болить, тягне, зудить — що б ви зробили?

Правильно. Пішли б до лікаря і видалили його.

Так само і тут.

Ви хочете, щоб жінка вас ревнувала? Можливо, деякі так і будуть робити. А деякі просто почнуть шукати інший вихід.

І цей вихід буде вже не у вашу сторону…

Не будьте тими, ким ви не є.

Піклуйтеся про своє кохання, бо це подарунок, а не боротьба.

Чоловічність проявляється в силі, турботі, увазі, любові та відкритості, а не в іграх у «чоловіка».